Україна - проживання, ресторани, спорт, культура, туризм

У XV-XVI ст. належало князім Острозьким, які побудували тут замок та заснували православний монастир (1572).  Містечко сильно постраждало в часи Визвольної війни.
Наприкінці 1770-х років володарями Степані стають графи Ворцелі, а через 50 років маеток конфісковує царський уряд за участь С-Г. Ворцеля, відомого соціаліста-утопіста, та його брата у польському повстанні 1830-1831.
У Степані прожив Олександр Купрін (1870— 1938 pp.), відомий російський письменник.

Містечко Степань належить до найдавніших поселень волинського Полісся. В його назві увічнено ім'я засновника Степана - князя чи боярина. Це ім'я на місцевому діалекті і дотепер вимовляється як „Степань". Лежить містечко на лівому березі річки Горинь, яка творить тут чарівні краєвиди - підвищений лівий берег, широкі луги, прадавні ліси.

Перша писемна згадка про містечко датується 1289-1290 роками „Тої ж зими представився степанський князь Іван, син Глібів, - читаємо в „Літописі Руському" – І плакали за ним усі люди, од малого і до великого, і став княжити замість нього син його Володимир".

В ХІІ-ХІII ст. Степань – центр удільного князівства. В місті, на насипній горі, був дерев'яний замок. оточений глибокими ровами, наповненими водами Горині, земляними валами і дубовими частоколами на них, з сторожовими вежами, в'їзною брамою, перед якою був підвісний міст, через який лише можна було потрапити всередину.

Але пам'ятки княжої доби не збереглися в Степані, їх стерли бурхливі грози, що промчали над краєм тихоплинних рік, волошкових озер, задумливих предковічних борів Полісся. Після монголо-татарської повені 1240 року від Степаня лишилася сама руїна, але вже в литовсько-руську добу бачимо містечко і замок відбудованими.

Від 1511 року князі Острозькі володіли ним впродовж цілого століття, а від них в 1620 року воно перейшло до князів Заславських, а потому - до Любомирських, Сангушків, Потоцьких, Ворцелів. Саме князі Острозькі розбудували цей давній княжий град над Горинню. На місці дерев'яного замку з'явився величний мурований. Вибудували вони в Степані не тільки храм Св. Трійці (1523 p.), а й інші, не збережені церкви, заснували монастир св. Михайла з монастирським храмом в ім'я св. Юрія. В 1629 році ця православна обитель перейшла до Руської унійно-православної Церкви, але потому води річки Горинь розмили гряду - і монастирські будівлі розвалились. Цю розмиту гряду, де стояла свята обитель, добре видно й дотепер. Хоронить вона в собі ще багато монастирських таємниць. Опріч храму св. Трійці, в містечку було ще чотири храми – мурований св. Миколая (1775 p.), побудований графом Ворцелі, дерев'яні - Преображення Господнього (1779 р.) - коштом степанського міщанина Степана Сухозента, Успіння Божої Матері (XVII ст.) на Лебединці, церква-капличка XVII ст. на кладовищі.

В повоєнні роки місцеві комуністи розламали церкву Преображення Господнього, храм св. Миколая перетворили в більярдну залю санаторія „Горинь", а церкву Успіння Бпжої Матері перенесено в Сарненський музей народної архітектури. Під час цих актів вандалізму з давніх святинь зникла велика кількість давніх, неповторної роботи церковних предметів.