Україна - проживання, ресторани, спорт, культура, туризм

Територія Дерманя була заселена вже у VIII-V столітті до нашої ери. Про це свідчать сліди осель з майстернею крем'яних знарядь доби ранньої бронзи, залишки давньоруського городища, старовинні могильники, знахідки уламків зброї, речей побуту, культури, ритуалів поховань.

Уперше Дермань засвідчений у 1322 році. Тоді 8 грудня князь Любарт Гедимінович подарував Луцькій соборній церкві Іоана Богослова маєтності кількох сіл, серед котрих називається Будераж, Півче та Дермань.

За поборовим актом 1325 року, "имение Дермань" сплачувало від 26 димів, 2 городів, 3 вальних коліс. Крім того, щорічно здавало 40 "гарців" меду з лісових пасік, виконувало шарваркові роботи, вивозило казенні лісозруби.

У вересні 1497 року в замкові біля Топорищ на Житомирщині була укладена та репрезентована грамота, якою великий литовський князь Олександр засвідчив дар гетьманові Костянтину Острозькому маєтностей 2-ох дворів і 9 сіл, у числі яких називається і "Дермань".

З 1499 року виринає в записах і Дерманський монастир, котрому тоді володар Острога подарував автографовану книгу "Поучения". Цей монастир згадується у наступних роках.

У 1583 році Дермань сплачував від 23 димів, 2 городень, 5 підсудків (судових чиновників), 3 комор. Крім того, "монастырские крестьяне" повинні були з'являтися на заорки, зажинки, закоси, обжинки, толоки, відбувати шарварки, лагодити монастирські стіни, вивозити на продаж хліб своїми підводами.

Акт 1590 року обвинувачує дерманських підданих за невиконані монастирські роботи, за втечу з Дерманя селян до інших населених пунктів, звідки їх зобов'язано повернути.

За "люстрацією" 1604 року, Дермань поділявся на дворища (19,56 десятин), якими користувалися стрільці, гайдуки, підсусідки, і піддворища, відведені для городників, комірників. Тоді діяло громадське самоврядування, громадський суд.

На картах, поземельних планах ХУІ-ХУШ століть село документували назвою "Дермань". І лише зрідка латинським записом - "Дерман", "Дерманє".

Акти 1629-1644 років нотують зростаючі заворушення "дерманских крестьян", а в час Визвольної війни 1648-1654 років - формування "в Дерманю" повстанських загонів. Але тодішня воєнна розруха, епідемії, голод спричинили майже цілковитий упадок Дерманя. Так, у 1653 році на всіх монастирських маєтках було лише 47 дворів. Та на початку XVIII століття Дермань неухильно починає відроджуватися, значно розширює культивовані землі, лісорозробки. За даними 1889 року, "с(ело) Дермань при пруде й ключах волости Мизочской" мало 330 дворів, 2575 мешканців (54 римокатоликів), чоловічий Преображенський монастир, однокласне народне училище, кредитне товариство, 3 крамниці, млин, смолокурню, деревообробну майстерню.

20 лютого 1905 року в Дермані в заможній хліборобській родині народився Улас Самчук (1905-1987), український письменник, автор роману-трилогії “Волинь”, повісті “Марія”, п'єси “Шумлять жорна” тощо.

До 1939 року Дермань був одним селом, хоч насправді його ділили на Дермань панський і казенний. У роки другої світової війни у 1942 в Дермані була школа поручиків УПА.

У 1946 році Дермань Перший волею чиновників приймає назву Устенське Перше, а Дермань Другий - Устенське Друге. З 1991 року Устенське, що від імені витікаючої тут річки Усті, уступає місце давній історичній назві Дермань і ділиться на: Дермань Перший і Дермань Другий.