Україна - проживання, ресторани, спорт, культура, туризм

 З Лівадійським палацом пов'язано чимало історичних подій у XIX-XXI сторіччях.Під час дипломатичної служби в Італії граф Лев Потоцький захопив­ся античним мистецтвом. 1834 р. він придбав маєток Лівадія (у пе­рекладі з грецької - "галявина") і почав перетворювати його в чарів­ний античний музей. Після смерті графа в 1860 р. за вказівкою імпе­ратора Олександра II маєток був придбаний для дружини Марії Олександрівни, оскільки хворій на сухоти імператриці лікарі рекомен­дували цілюще кримське повітря. Лівадія одразу зачарувала імперат­рицю, і вона із задоволенням поча­ла облаштовувати маєток, який за імператора Миколи II суттєво мо­дернізували. 1910 р. реконструюють Воздвиженську церкву із чудовою мозаїкою венеціанця А. Сальвіаті, починають будівництво світського корпусу, палацу Фредерікса, Великого Лівадійського палацу. Його назвали "Білим", бо під час оздоб­лення використовували білосніж­ний інкерманський вапняк спеці­альної обробки. Це надає палацу легкості й витонченості, чітко ви­різняє його на тлі зеленого старого парку і блакитного неба.

Палац збудований у стилі раннього італій­ського ренесансу і модерну ар­хітектор М.П. Краснов. Тут па­радна урочистість поєднується з інтимністю заміської рези­денції. Чудовий зразок Рене­сансу — парадний вхід із захід­ного фасаду, який охороняють мармурові леви, зроблені іта­лійськими майстрами. Будівля має 116 приміщень, у т.ч. 5 па­радних залів. Уявлення про ім­ператорську резиденцію ми можемо зробити, відвідавши кімнати, в яких зберігаються автентичні речі імператорської родини.

Старовинний малюнок-реконструкція зниклих Висячих садів Семіраміди і мотиви знаменитої Альгамбри, що збереглася, в Гренаді – ось що з відомих йому шедеврів стародавньої архітектури могло надихнути Краснова.

По старих металевих сходах в ліфтовій башті можна піднятися на дах палацу, в споруду, звану «солярій». 

Солярій – дві білосніжні колонади і білі дерев'яні грати зверху. Фізичне відчуття об'єму і ширини. І в той же час – нескінченність цієї гратчастої галереї, що йде на південь, в синю безодню вічного моря. Види Ялти в отворах між колонами – як виставка картин в білосніжних рамах на суцільних стінах.

Ступаєте на ту саму Царську стежку, що йде парком, за кожним поворотом відкривається новий вигляд на море, на Ялту. І ви розумієте, що ця стежка веде вас від парадного входу, але вона ж поверне вас сюди через якийсь час, тому що не повернутися ви не зможете.