Україна - проживання, ресторани, спорт, культура, туризм

В літо 1086 повернувся Ярополк із Польщі і уклав мир із Володимиром Мономахом. І  пішов Володимир назад князювати у свій Чернігів. А Ярополк сів у місті Володимирі. Та знову почалися чвари. Ярополк висту­пив проти удільних князів і не дійшовши до Звенигорода був убитий проклятим Нерядцем, якого напоумили злі люди. Лежав Ярополк на возі і його проткнули шаблею, і тоді підвівся Ярополк, висмикнув із себе щаблю, і скрикнув голосно: — Ох, таки спій­мав мене ворог! Проклятий Нерядець утік, а Ярополка поклали отроки на коня і по­везли у місто Володимир, а звідти в Київ. Назустріч вийшов йому, благородний князь Всеволод, сини його і бояри і поховали вони Ярополка з великими почестями.

"Повість временних літ"

На початку XII століття Звенигородом володів перемиський князь Володар, правнук Ярослава Мудрого, який, вмираючи, у 1124 році заповів Звенигород сину Володимиркові, батькові майбутнього галицького князя Ярослава Осмомисла. Володимирко заснував у Звенигороді столицю удільного князівства.

За князювання Володимирка з'явились у Звенигороді кам'яні монументальні споруди - храм і палац XII ст. До цього ж часу відноситься й побудова дерев'яної П'ятницької церкви.

У першій половині XII століття давньо­руські ремісники почали виготовляти про­дукцію для збуту на ринку. У Звенигороді цьому сприяв Володимирко, який розши­ряючи кордони свого князівства, приєдну­вав до нього сусідні землі, збільшував вну­трішній ринок. Розвивались торгівельні зв'язки, через місто проходили обози з то­варами з різних давньоруських та іноземних міст, вдосконалювались вироби місце­вих ремісників та майстрів. У 1144 році Володимирко переносить столицю у Галич.

Востаннє Звенигород згадується у літописі в 1235 році у зв'язку з боротьбою Михайла Чернігівського та Данила Галицького за Ки­ївський престол. В ці дні війська Данила якийсь час облягали Звенигород, але оволо­діти ним не змогли. І тільки ранньою весною 1241 року це вдалося монголо-татарським ордам, які повністю зруйнували місто. Це була справжня трагедія для Звенигорода, якому так і не вдалося піднятись на ноги.