Україна - проживання, ресторани, спорт, культура, туризм

1. Вилкове (російською – Вилково) – місто, розташоване в українській частині дельти Дунаю, на крайньому південному заході України, в Кілійському районі Одеської області біля кордону Румунії. Це останній населений пункт на узбережжі Дунаю перед його впадінням в Чорне море. Географічні координати: ширина: 45.401; довжина: 29.586. Площа Вилкового – близько 460 гектарів. Рік заснування – 1746, статус міста отримано в 1762 році. Це місто також відоме під назвою «Українська Венеція» завдяки численним каналам, проритим вздовж вулиць. Тому човен тут є більш звичайним засобом пересування, ніж автомобіль. Перше питання, яке поселяється у голові, коли потрапляєш у Вилкове: як тут, серед цієї води, живуть люди? Замість запилених доріг і вулиць – канали з водою, а за вікном не гул машин, а тріскотня моторних човнів і потужний жаб’ячий хор. Усі вилковчани від природи – атлети. Інакше ніж спортивним гартом здатність вправно ходити кладками з очевидно сумнівною надійністю (ці дерев’яні вилківські «тротуари» - єдиний спосіб пішки пересуватися містом) пояснити неможливо. Місто налічує близько 11000 мешканців (дані станом на 2001 рік), з них близько 70% - росіяни, близько 25% - українці, а також румуни, молдавани, гагаузи та болгари. Найбільша християнська конфесія міста – православні старообрядці: липовани (близько 70%, в основному росіяни), решта – віруючі Української Православної Церкви. У місті три церкви: дві належать старообрядцям, одна – православним. З огляду на те, що Вилкове розташоване посеред боліт дельти Дунаю, загальноприйнятий в Одеській області тип зернового сільського господарства тут неможливий, тому найбільшою сферою зайнятості населення є рибальство в Дунаї, озерах дельти та в Чорному морі. Окрім рибальства Вилкове відоме як місце виноградарства та вирощування екологічно чистої полуниці. Ці культури масово вирощуються мешканцями міста на островах дельти. Сорти дібрані так, що ягоди збирають протягом двох і більше місяців. Ще висаджують унікальний сорт винограду «Новак», фруктові дерева, особливо айву. Остання має неповторний смак і аромат, що важливо для готування варення і всіляких компотів. Частина мешканців Вилкового трудиться у приватних кооперативах рибного вилову. Таких створено півтора десятка і ловлять вони в основному дунайку. Місто також реалізує очерет (за окремими даними у Голландію, Німеччину, інші країни відвантажується продукція на суму 15-20 мільйонів євро). Загалом зараз близько 10 підприємств Вилкового займаються таким бізнесом. Поступово зростає попит на дах з очерету, що є досить дорогим задоволенням. Клімат у селі Вилкове помірно континентальний з відносно короткою і теплою зимою та тривалим спекотним літом. Зима найчастіше триває з середини грудня по першу декаду березня. Літо починається у першій декаді травня та триває до третьої декади вересня. Середньомісячна температура найспекотнішого місяця липня становить 23ºС з абсолютним максимумом 39ºС. Середньомісячна температура січня коливається від -1ºС до -5ºС. Річна амплітуда середньодобових температур сягає 41,5ºС, а абсолютна – 70ºС. Тривалість сонячної радіації перевищує 2300 год/рік. Безморозний період триває до 200 діб. Річна сума опадів коливається в діапазоні від 300 до 700 мм і в середньому становить близько 400 мм. Випаровуваність звичайно в два рази перевищує кількість опадів і становить біля 800 мм/рік. Середньорічна температура води в дунайських руслах складає 12,7ºС. Річкові води найбільш прогріті в липні-серпні, коли їх температура в середньому становить 24,1ºС з максимумом в 27,6ºС. Вилківчани 2-3 рази на рік можуть пережити серйозні повені. При нормі рівня води у Дунаї 155 сантиметрів рівень води може зростати від 178 до 199 см. Найважчі повені тут призводили до підтоплення 80% усіх дворів, вулиць і тротуарів. У Вилковому розташована адміністрація Українського Дунайського біосферного заповідника, який внесений до Списку Світової Спадщини ЮНЕСКО, чия територія охоплює острови дельти вгору та вниз по течії Дунаю, плавні на північ від Дунаю, озера дельти та двокілометрову полосу морської акваторії вздовж узбережжя. Дунайський біосферний заповідник має загальну площу 46402,9 га. Він створений Наказом Президента України в 1998 році на базі природного заповідника «Дунайські плавні», який в різних формах існував з 1976 року. Місто Вилкове знаходиться на вторинній (морській) дельті Кілійського рукава Дунаю. Це найцінніша ділянка заповідника. Особливо велике природоохоронне значення має її передній край, де постійно йдуть інтенсивні процеси дельтоутворення. Серед усіх великих дельт середземноморського та чорноморського басейнів, вторинна дельта Кілійського рукава Дунаю найменше змінена людською діяльністю і природні процеси дельтоутворення виражені тут в найбільшій мірі. Свідченням цих процесів є нові острови та коси, що постійно створюються у приморській зоні дельти. В цьому криється істинно унікальна цінність Дунайського біосферного заповідника. В плані збереження біорізноманітності найбільше значення в цій ділянці заповідника має мозаїчна приморська смуга з прилеглими мілинами. Це самі цінні в природоохоронному плані угіддя усієї української частини дельти. Тут практично зосереджений основний як ресурсний, так і видовий потенціал заповідника. Своєрідними оазисами біорізноманітності в дельті є розташовані вздовж водотоків прируслові заплавні ліси. Але майже суцільні очеретово-осокові зарості, якими представлені основні, віддалені від моря, площі дельтових островів в цьому плані значно бідніші. Флора територій поруч Вилкового нараховує біля 950 видів судинних рослин, які належать до 371 роду та 97 родин. Відомо 1937 видів комах, серед яких 40 занесено до Європейського червоного списку та Червоної книги України. Фауна риб нараховує 90 видів, які належать до 30 родин. При цьому в заповідних водах зустрічаються 7 видів риб із Європейського червоного списку. А серед 32 видів риб, занесених до Червоної книги України, тут мешкає 15. Відмічено 257 видів птахів. Ссавці представлені 42 видами. Серед них 6 (14,3%) занесено до Європейського червоного списку та 13 (31,0%) – до Червоної книги України. Для таких із них, як норка європейська та кіт лісовий дунайські дельтові угіддя є дуже важливими для їх виживання в європейському масштабі. У Вилковому автомобіль – розкіш, а човен – засіб пересування. Добротний «дерев’яний кінь» коштує не менше 500 доларів. Його можна купити у місцевих майстрів — адреси «човноробів» відомі всім. У Вилковому існують свої абсолютно дивні й трохи незрозумілі закони. Скажімо, тут човнами перевозять на пашу худобу. Оскільки поблизу є чимало вільних островів, то там і розгортається господарство вилковчан. «Механізм» вкрай цікавий: ще молодих корів перевозять човнами на острови і залишають на кілька років. Корови дичавіють, ростуть собі й множаться. А потім господарі відстрілюють їх. Чимало на острові й диких коней. «Молочних» корів тримають лише мешканці околиць міста, оскільки там є більше суші. Усі знають один одного, як у традиційних невеликих містах. Але єдність місцевого населення підкріплюється ще й природними умовами. Через близькість води й, відповідно, відсутність погребів у краю виноробства існує негласна традиція: відкривають бочки з вином організовано, по черзі. Тому у Вилковому завжди знають, коли і хто має «відкорковувати» вино наступним. Позаяк Вилкове – місто на воді, вся земля тут наносна, а відтак і родюча. Люди, стоячи у воді, дістають мул, потім викладають його на березі, а коли той підсохне, тачками перевозять у потрібне місце. Із цього мулу роблять цеглини й будують печі, підживлюють ґрунт, а будинки тут зводять очеретяні – теплі взимку й прохолодні влітку. Добривами майже не користуються. Вилкове – місто, у якому офіційно найвищий рівень безробіття у державі. З майже десяти тисяч мешканців мало кому вдалося знайти більш-менш пристойний заробіток. Свого часу у Вилкове направляли на роботу. Чималу роль відіграло в цьому озеро Сасик. У 80-х роках із морського лиману горе-науковці вирішили зробити прісноводне озеро – розробили такий собі проект Дунай-Дніпровської зрошувальної системи. Із лиману з лікувальними грязями зробили накопичувач прісної води і закрили його дамбою від моря. На проект витратили чимало грошей, залучили на його реалізацію сотні фахівців, поставили насосні станції. Однак не розрахували вчені, що просолені ґрунти прісну дунайську воду однаково псуватимуть, а заразом і землю, яку поливають нею. Відтак про Сасик забули й озеро зацвіло буйним цвітом. Тепер, окрім повального безробіття, регіон має велику проблему – через цвілу воду тут забруднені криниці, люди масово хворіють на рак. До 1992 року Вилкове, незважаючи на обмежені можливості у плані земельних площ, було досить успішним промисловим містом. На його території розташовувалися 7 переробних заводів, потужна автоколона, рибколгосп. У тутешніх водах мешкало 90 видів риб, у тому числі такі цінні, як білуга, севрюга, осетр, дунайський оселедець, сазан, сом, камбала. Лише один місцевий рибзавод виготовляв понад півсотні найменувань рибопродуктів, включаючи і червону ікру. Вилківські снасті та інші знаряддя вилову користувалися чималим попитом у промисловиків Прибалтики. На жаль, практично всі підприємства на сьогоднішній день збанкрутували. Їх викупили буквально за копійки. Навіть порт Усть-Дунайськ, розташований за 16 кілометрів від Вилкового, на межі краху. 2. Сучасний стан туристичної інфраструктури Вилкового жахливий. Найбільше питань викликають дерев’яні кладки, по яких ходять місцеві мешканці, які вже пристосувались до таких умов. Для туристів такі переходи є дуже складними та небезпечними. Ось як говорять місцеві мешканці: «Ми навіть у дитинстві мали таку забавку – посідаємо і слідкуємо за групою туристів, скажімо, китайців. Так смішно вони у воду падають...» Туристам пропонуються екскурсії по Дунайському біосферному заповіднику, в маршрут яких входить відвідування Вилкового. Так, найбільш популярними є наступні туристичні продукти:  «НОВА ЗЕМЛЯ»: Дунай щорічно виносить в Чорне море мільйони тон мулу. На передньому морському краї дельти з нього створюються нові коси та острови. Вони становлять саму молоду природну сушу Європи. Туристам пропонується рідкісна можливість потрапити в число перших її відвідувачів з отриманням відповідного іменного Диплому. Вільна природна стихія другої по величині ріки Європи, царство птахів та води залишають незабутні враження.  «ЕКОЛОГІЧНА СТЕЖКА «ЛЕБЕДИНКА»: Дельта Дунаю – рідкісний куточок Європи, де природа розвивається за своїми вічними законами. Захоплюючі почуття охоплюють відвідувача від спостереження істинно первозданної природи в усій її величі. Колонії птахів, різнолике пташине населення на морських мілководдях, природний заплавний ліс в поєднанні зі зручністю пішої подорожі по вдало прокладеній дерев’яній стежці, зручний та чималий будиночок для спостережень за птахами приносять багато приємних хвилин.  «ЗАПОВІДНЕ МОРСЬКЕ УЗБЕРЕЖЖЯ»: Дві стихії – одна із самих великих річок Європи та Чорне море віками трудилися над створенням Дунайської дельти. Дякуючи заповіданню цей куточок незайманої природи майже не зазнав впливу людської діяльності. Первозданне безлюдне морське узбережжя з широким пісчаним пляжем, одне із самих великих в українській частині дельти заплавне озеро з багатогектарними заростями водяних лілій та водяного горіха, царство птахів нікого не залишають байдужим до цих природних див.  «НУЛЬОВИЙ КІЛОМЕТР»: По території 8 держав несе Дунай свої могутні води. Подолавши майже 2900-кілометрову дистанцію, повноводна ріка зустрічається з Чорним морем. Це магічне місце притягує мільйони жителів Дунайського басейну. Туристам надається рідкісна можливість відвідати його. Первозданна природа, безлюдний приморський пляж, новостворені на морських мілинах острови та коси, багатоголике пташине царство, заспокоюють, розслабляють і доставляють задоволення кожному відвідувачу. По замовленню гостей, в залежності від їх побажань та інтересів, а також можливостей заповідника можуть бути організовані спеціальні тури вихідного дня, а також високоспеціалізовані подорожі – спостереження за найцікавішими видами птахів, знайомство з традиціями місцевого рибного промислу, мисливські тури (у дозволенних для полювання місцях). Для розвитку такої діяльності в заповіднику відведені спеціальні зони, де в першу чергу в інтересах природи туристичне навантаження на кожну ділянку ретельно нормується. Відвідавши Дунайський біосферний заповідник, турист не тільки отримує істинне задоволення, але й допомагає збереженню найцінніших природних скарбів дунайської дельти, оригінальної культури місцевого населення. Так склалося, що про це прикордонне місто знають за кордоном більше, аніж на батьківщині. Багато іноземців із задоволенням приїздять подивитися, де велика європейська ріка впадає в море, на другу Венецію. Чимало тут круїзних туристів, переважна більшість яких – пенсіонери. У Вилковому немає пристойного готелю. Зламані кладки також не приваблюють. Тому проблема покращення сервісу – одна із найгостріших наразі. А тим часом на Дунаї унікальна дика природа – тут можна побачити велетенських пеліканів, диких кабанів, косуль. 3. Враховуючи сучасний стан розвитку міста Вилкове, ми можемо втратити свою Венецію уже найближчим часом. Через великий рівень безробіття населення невпинно старіє. Пересуватися містом таки й справді неможливо – усюди зламані кладки, купа сміття, яке рідко вивозять. Але і це не головна проблема міста. Єрики з мутною водою, з жабами й буйною сумнівною рослинністю — це не тільки своєрідні «дороги». У ній люди миються, перуть одяг, миють посуд, її ж і п’ють! Майже на кожному човні є кухлик – спеціально для бажаючих зачерпнути водички. Через серйозну забрудненість єриків у місті серйозно поширюється практика перетворення «каналів» на звичайні бетонні дороги. Чи виживе українська Венецiя?.. Вилкове є привабливим туристичним пунктом та може запропонувати такий туристичний продукт, що немає аналогів у Східній Європі. Проте місто потребує інформаційної підтримки та фінансових капіталовкладень у розбудову туристичної інфраструктури. Бюджет міста мізерний. Його не вистачає, щоб покрити видатки на охорону здоров'я, утримання дитячих дошкільних закладів, шкіл. Житлово-комунальний комплекс у задовільному стані. У цілому дефіцит місцевого бюджету становить майже півмільйона гривень. Без інвестицій місту не обійтися. Вилкове має гостру потребу у благоустрої і ремонті доріг, будівництві сучасних готелів, розвитку зеленого туризму, переробної промисловості, яка обслуговує індустрію відпочинку і розваг. На даному етапі місцеві органи державної влади розглядають проект іноземної фірми про створення великого ігрового центру з котеджами, казино, кортами тощо. Багато суперечливих питань щодо розподілу земельних ділянок. Дивитися у Вилковому й справді є на що. По-перше, саме по собі місто на воді є цікавим для багатьох туристів. Місто було засноване у тому місці, де Дунай впадає у Чорне море, у ХVII столітті тут знайшли прихисток перші поселенці — біженці, які ховалися від релігійних переслідувань, — розкольники-липовни. Тому місцевий люд — колоритний і унікальний. Так, як говорять у Вилковому, не говорять ніде в Україні – це мова ще допетрівських часів. Так говорили на Русі три століття тому: діти у них «отроки», нехороші люди — «каяфи» (від Каїфи, до якого привели арештованого Христа). Така особливість місцевість жителів може стати туристичної перевагою міста та привертати увагу туристів. Проте проблемою є те, що значна частина місцевого населення хворіють на алкоголізм, що не піднімає культуру населення, що вже говорити професійній якості, необхідні для роботи в готельно-туристичному бізнесі. У Вилковому навіть існує жарт: єдиний чоловік, що тут не п’є, — це пам’ятник рибалці. Тому важливою ділянкою роботу є формування «туристичної» свідомості місцевого населення через проведення семінарів, тренінгів. Вилковчани повинні розуміти, що їхні оселі можуть бути привабливими туристичними об’єктами у агро- та зеленому туризмі. Вилкове – українська Венеція, сюди приїжджають за емоціями, вином, дунайським оселедцем і фантастичними фотографіями. Але чомусь залишатися тут мало хто хоче. З унікального міста на воді втікає безслідно молодь, місцеві лікарі через нестачу грошей подаються у рибалки, а людині з вищою освітою у Вилковому майже нереально знайти роботу. Песимісти кажуть: якщо в місті нічого не зміниться, воно стане звичайним українським селищем – чимало єриків з водою вже перетворили та бетонні дороги... А оптимісти певні: Вилкове врятує екологічний туризм. Тому для порятунку міста важлива величезна фінансова та інформаційна підтримка не лише на регіональному, але й на загальнодержавному рівні, адже місто є справді унікальним та заслуговує на збереження. Початковим поштовхом відродження міста є сприяння транзитному туризму «Румунія – Україна – Туреччина». Створення так званих туристичних коридорів, в межах яких знаходитиметься Вилкове, дозволить привернути увагу інвесторів та туристів. Пріоритетними видами туризму, на які варто звернути першочергово увагу окрім транзитного туризму є агротуризм, сільський (зелений), водний (в тому числі екстремальний) туризм. Туризм має всі передумови стати провідною галуззю міста та приносити величезні прибутки не лише у місцевий, але й обласний бюджет.