1708565
Вхід

Україна - проживання, ресторани, спорт, культура, туризм

готелі, ресторани, магазини, послуги, санаторії, озера, гори

Лохвиця

Центральний регіон

Полтавська область, 372 04

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці.Перша письмова згадка городища - 1230 p.

Поселення на місці сучасної Лохвиці існували вже за часів Київської Русі і навіть раніше - у 8 столітті, в епоху роменської культури. В історичних джерелах місто вперше згадується у 1320 році. В „Книге большого чертежа” ( 1618) Лохвиця зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю.

За часів Київської Русі Лохвиця входила до складу Переяславського князівства і була одним із укріплень Посульської оборонної лінії. У першій половині XVII століття у місті проживало понад 25 тисяч мешканців. Оборонна огорожа Лохвицької фортеці мала чотири брами, іменовані за назвами передмість: Микільська, Спаська, Шиянська і Засулицька. В цей період Лохвиця одержала Магдебурзьке право та герб – білокам’яну фортечну браму з трьома вежами і блакитними флюгерами, зображену на золотому тлі французького щита. Саме Засулицька брама послужила основою герба Лохвиці. Залишається офіційним символом міста і сьогодні.

У 1648 –1658 роках Лохвиця – центр козачої сотні Миргородського, а пізніше –Лубенського (1658-1781) полків. Під час визвольної війни проти польської шляхти Лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького приймала участь у битвах під Пілявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією та Швецією лохвицький сотник Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу, а в місті знаходилася гетьманська казна.

Страшна пожежа 1680 року, чума 1689, 1710, 1718 років та війна зі шведами завдали лохвичанам багато страждань та непоправних втрат. У 1740 році від 25-ти тисячного населення залишилося тільки 1200 мешканців. Через сто років за переписом 1840 року в місті було зареєстровано 5,6 тисяч жителів.

За даними 1894 року в місті проживали вже 11 тисяч 13 лохвичан (5493 чоловіків і 5520 жінок), в тому числі дворян – 213, духовенства – 38, почесних громадян і купців – 386, міщан – 6890, військових – 915, селян – 2486, інших – 85. Православних значилося 5816, католиків – 210, протестантів – 105, жителів іудейського віросповідання – 4816.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця мала почергово статус центру повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатного міста Малоросійської губернії (1796-1802) , центру Лохвицького повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного товариства декабристів. В 1905 році у місті відбулися народні заворушення , спрямовані проти самодержавства.

У 1917 році у місті діяли 5 православних церков та собор, синагога, жіноча гімназія, реальне міське та комерційне училища, навчальні ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр, Народний будинок, Товариство сільських господарів, два Товариства взаємного кредиту, цегельний та шкіряний заводи, тютюнова фабрика, три друкарні.

Радянську владу у Лохвиці проголошено у січні 1918 року. В період колективізації на околицях міста було створено 7 приміських колгоспів.

У роки німецько-фашистської окупації у Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля. 12 травня 1942року на околиці міста фашисти розстріляли 287 лохвичан єврейської національності. У вересні 1943 року місто було звільнене 309-ю стрілецькою дивізією Воронезького фронту під командуванням полковника Дрьоміна Д.Ф., деякий час у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії Ватутіним М.Ф.

 
Lázně | Profi.cz | Hledej ubytování | auto profi | Ukraina Travel | Menu4u
Інформаційна система As4u © 2000-2013
load