Вінниця
Центральний регіон
Вінницька область
Місто, центр області і р-ну, розташоване на берегах р. Південний Буг, за 260 км від Києва. Вперше згадується в документах 1362 як фортеця, яка була збудована на високому лівому березі Південного Бугу литовськими князями Коріятовичами.
У 1569 р. Вінниця відійшла до польської держави - Речі Посполитої. У 1598 р. Вінниця стала столицею Брацлавського воєводства у складі Польщі. 1640 р. місто здобуло Магдебурзьке право.. За часів польського правління в місті було збудовано комплекс споруд Домініканського і Єзуїтського монастирів (1610-1617) та Єзуїтський колегіум. Славною сторінкою в історії міста стала Визвольна війна українського народу 1648-1654 pp. Тут стоїть кам'яний обеліск на честь Івана Богуна, який 1651 року зі своїм полком під Вінницею завдав поразки польським військам У 1653-67 — центр Вінницького полку . Мешканці міста воювали проти Польщі, брали участь у народному повстанні С. Палія 1702-04, гайдамацьких рухах 30-60-х рр. ХVIII ст.
У 1793 місто разом з Правобережною Україною потрапляє під владу Росії. Спочатку Вінниця була губернським містом, але 1797 р., після призначення Кам'янця-Подільського центром Подільської губернії, стала повітовим містечком.
У 1919-25 — центр Подільської губернії, 1925-30 — Вінницького округу, а з 1932 — Вінницької області.
З містом пов'язане ім'я видатного українського письменника М. Коцюбинського, який тут народився і жив до 1897 р. На південній околиці міста знаходиться садиба, де з 1861 р. жив і працював видатний вчений-хірург М. Пирогов. Тепер у ній створено музей ученого, поряд - склеп із його забальзамованим тілом.
За роки радянської влади відома розстрілами: в період 1937-38 знищено 9439 (з них 169 жінок) чол. Тіла жертв відкопані з 66 вінницьких могил (найбільші з них — в Овочевому саду, Старому цвинтарі, Парку культури).
В роки другої світової війни в 14 км від Вінниці, у лісі поблизу села Коло-Михайлівка була споруджена польова ставка гітлерівського командування "Вервольф": три бункери, більше 80 житлових і службових приміщень, мінні поля, двометрова огорожа з колючого дроту. Через усю Європу від ставки до Берліна силами 30 тис. військовополонених був протягнений многоканальний броньований кабель. Усі вони потім були знищені.
ЦЕРКВИ, ІСТОРИЧНІ Й АРХІТЕКТУРНІ ПАМ'ЯТКИ
ДОМІНІКАНСЬКИЙ МОНАСТИР, 1624. (вул. Леніна, 23). Дерев'яний, входив до складу оборонного комплексу Мури (комплекс укріплень XVII ст.). В 1760 перебудований в цегляний костел. Монастир закрито в 1831. Збереглися: костел, печери і оборонна вежа.
МОНАСТИР КАПУЦИНІВ, КОСТЕЛ, 1760, (вул. Соборна, 12-14). Декорован у стилі бароко. Збереглися фрагменти настінного живопису XVIII ст. До 1991 використовувався як зал органної музики. Зараз це Свято-Преображенський кафедральний собор.
ЄЗУЇТСЬКИЙ МОНАСТИР, 1610-17, Входив до складу оборонного комплексу Мури. На його території збереглися костел та колегіум (1610-17), келії (ХVII-ХІХ ст.). Нині — краєзнавчий музей.
МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА, 1746;
ДЗВІНИЦЯ, XIX ст. Дерев'яна, трьохглава. Під час реставрації 1970 відновлені форма і основні конструкції, аркада-галерея. Споруда — один з кращих зразків народної архітектури. Поряд — відреставрована дзвіниця. Тепер — філіал краєзнавчого музею. (Вул. Маяковського, 6).
САДИБА В П'ЯТНИЧАНАХ, XVIII ст. (вул. Мічуріна, 32). До комплексу входять споруди XVIII ст.: палац, флігель, павільйон. Розміщені в парку (32 га), де численні породи хвойних та листяних дерев.
ПАМ'ЯТНИКИ
Пам’ятний знак жертвам масових репресій 1937-38 рр.
М. Коцюбинському, 1964. Скульпт. І. Гончар.
Погруддя Т. Шевченкові, 1991.