3727658
Вхід

Україна - проживання, ресторани, спорт, культура, туризм

готелі, ресторани, магазини, послуги, санаторії, озера, гори

Троїцько – Іллінський монастир

k26

Північний регіон

м.Чернігів

Одним із найвиразніших архітектурних ансамблів України є Троїцько – Іллінський монастир ХІ – ХVІІІ ст.. в Чернігові. Він складається з двох частин - колишнього Іллінського монастиря ХІ – ХУІІ ст. та Троїцького монастиря, побудованого на найвищому плато Болдиних гір протягом 1677 – 1780 років, об’єднаних ландшафтом та архітектурою в єдиний ансамбль.

Початок, за літописом, було покладено ченцем Антонієм Печерським 1069 року. «Ископанные» ним та його послідовниками в яру Болдиних гір печери з часом перетворились на двоярусний великий підземний комплекс – відому сьогодні в усьому світі пам’ятку підземного будівництва «Антонієві печери». У ХІІ ст. біля входу в печери збудували хрестовокупольну безстовпну, увінчану одним верхом Іллінську церкву. 1239 року монастир зруйнували орди Батия. «…В року 1649 Божию церковь Святого пророка Илии, при ней же и монастир старанием и коштом благочестивого ктитора, пана Стефана Подобайла,…полковника Черниговского реставрировал Зосима Тышкевич, ігумен того ж монастыря…». Завдяки перебудовам вона отримала форму трибанного храму, найбільш розповсюдженого на Україні за козацької доби.

Ініціатором будівництва Троїцького монастиря був відомий політичний, церковний діяч і письменник кінця ХУІІ ст. архієпископ чернігівський Лазар Баранович. В 1672 році він переїхав в Чернігів із своєї колишньої резиденції в Новгороді – Сіверському.

Ансамбль Троїцького монастиря складався протягом ХVІІ – ХІХ ст. Побудова цього величного комплексу стала можливою й тому, що Троїцько – Іллінський монастир був великим феодальним господарством, якому в середині ХVІІІ ст. належало майже 10 тисяч кріпаків, 24 села, 30 вітряків, 31 завод, в т. ч. цегельні. Троїцький монастир був з’єднаний з Іллінським «галереею, устроенною на каменных арках и столбах».

Першою побудували трапезну із Введенською церквою (1677 – 1679 р. р.), єдиною двобанною серед тих, що збереглися на Лівобережній Україні трапезних церков; пізніше побудували три корпуси келій та господарських приміщень, які створили мальовниче барочне оточення головної споруди – Троїцького собору, збудованого у 1679 – 1695 роках за проектом архітектора Іоанна Зауера – Баптиста. Цікавий факт: в барабані глави собору зберігся фрагмент напису часів гетьмана Мазепи про грошові пожертви Лазаря Барановича і Іоанна Мазепи на будівництво собору. Наприкінці ХVIII ст. замість дерев’яної збудували цегляну огорожу монастиря з квадратними і восьмигранними кутовими вежами; з півночі собору побудували величну надбрамну п’ятиярусну дзвіницю висотою 58 метрів у соковитих барокових формах. Дзвіницю побудовано між 1770 і 1780 роками архімандритом Іоілем (Биковським). Прізвище архітектора - будівничого невідоме; за деякими свідоцтвами були використані проектні креслення Іогана Шеделя, автора Великої Лаврської дзвіниці. Розміщена в ансамблі монастиря, дзвіниця стала головним орієнтиром для подорожнього з боку Києва, Ніжина, Любеча.

В семикамерному склепі собору у ХVIII-ХIХ ст. поховані представники світської та духовної влади, зокрема чернігівський архієпископ і видатний дослідник історії України Філарет Гумілевський, представники відомих родів Милорадовичів, Кочубеїв та інш.. Біля вівтаря в соборі покояться мощі святих Феодосія Углицького та Лаврентія Чернігівського. Поблизу храму, серед інших – поховання видатного українського письменника-байкаря Леоніда Глібова, дипломата і вченого Григорія Щербини, архієпископа Чернігівського і Ніжинського Антонія.

Троїцько – Іллінський монастир діяв до 1786 року, коли за наказом Катерини ІІ вотчини монастиря були секуляризовані. Троїцькому монастирю була відведена особлива роль: на його території було призначено розмістити Чернігівський університет, чому сприяло і те, що монастир мав друкарню і бібліотеку, яка нараховувала більше 11 тисяч книг. Після смерті князя Тавриди Григорія Потьомкіна, який особливо опікувався цим питанням, наказ не виконувався. Тому 1790 року долю монастиря було змінено: імператриця визначила чернігівському єпископу переселитися з Борисоглібського в Троїцький монастир.

З цього часу на території колишнього монастиря знаходився так званий «Архієрейський дім» - резиденція чернігівського архієпископа. Щодо чоловічого монастиря на Болдиних горах, то він знов був закритий у 1918 році. Троїцький собор функціонував як приходський храм до 1929 року.

Сьогодні колишній монастир продовжує бути резиденцією архієпископа Української церкви Московського патріархату. В будинку настоятеля з 90 –х років ХХ століття діє духовне училище з підготовки священиків та регентів – псаломщиків. Троїцький собор, чудовий зразок майстерності українських майстрів кінця ХVІІ ст., знов є діючим храмом.

 
load