3727944
Вхід

Україна - проживання, ресторани, спорт, культура, туризм

готелі, ресторани, магазини, послуги, санаторії, озера, гори

Мгарський Спасо Преображенський монастир

Спасо-Преображенський Мгарський монастир

Центральний регіон

Лубенский р-н, с. Мгар
Полтавска область, 375 36

Fax: +380 536 154 806
Web: mgarsky-monastery.org

Мгарський Спасо-Преображенський чоловічий монастир є пам’яткою архітектури загальнодержавного значення. Він розташований у мальовничому куточку Полтавщини - Мгарському лісі. Монастир має довгу та цікаву історію, високий туристичний потенціал та великі перспективи розвитку у туристичній інфраструктурі України.

Особливості географічного розташування Мгарського Спасо-Преображенського монастиря

 Чудові гаї й поля Полтавщини, яка за площею дорівнює Бельгії й дала світові, за неповними підрахунками, 3633 всесвітньо відомих людей. Річечки, озерця, яри, переліски... Кажуть, у цьому місці відпочивав після битви зі шведами Петро І. Царя так вразили луки, різнотрав’я, що суворо запитав у Альошки Меншикова: “Навіщо возити цілюще зело з-за кордону, коли тут усі поля вкрито запашущими рослинами?” На трасі міжнародного сполучення Е 40 Київ - Харків, за 200 км від Києва на Полтавщині на березі річки знаходиться старовинне українське місто Лубни. Засноване понад 1000 років тому, місто славиться своєю історією, красою та чистотою природи, рікою Сулою та Мгарським Спасо-преображенським монастирем. Їдучи на Сорочинський ярмарок - варто не обминути цього міста. .

 Спасо-Преображенський Мгарський монастир — розташований на правому березі р. Сули біля протоки Мгарця при впадінні до неї р.Ольшанки у Мгарському лісі.

1. Історичні відомості про Мгарський Спасо- Преображенський  монастир

Перша писемна згадка як про однойменний хутір відноситься до початку ХVІІ століття. На околиці села розташований діючий чоловічий Спасо-Преображенський монастир – пам’ятка архітектури загальнодержавного значення ХVІІ – ХІХ ст. Існує переказ, що заснування святої обителі сягає домонгольських часів, тобто ще до ХІІІ століття вона стояла на цьому місці, коли перші пустельники оселилися на високій горі, викопали тут печери, у яких влаштували церкви і келії та згодом заснували печерний монастир.

Мгарський Спасо-Преображенський монастир було засновано у 1619 році митрополитом Ісаією (Копинським), який був на той час ігуменом Густинським та Підгорським. Монастир було засновано на кошти княгині Раїни Вишневецької, яка після смерті чоловіка Михайла отримала у спадок «замок та мєсто Лубни, зо всємі футорами, яко тоже и іншиє замки и мєста» (постанова Люблінського трибуналу). За легендою, місце заснування монастиря Раїні Вишневецькій вказали ангели. А саме Мгарський монастир вона відкрила після того, як одного разу, за переказом, у сні вона опинилась в раю. Потім два ангели повернули її на землю і сказали: "якщо ти відкриєш церкву на березі річки Сулы, – вказуючи на місце, де вона повинна була це зробити, – то на віки вічні оселишся у раю".  У повісті «Близнюки» Т.Шевченко також згадує про цю легенду.  Раїна (Ірина) Могилянка Вишневецька, двоюрідна сестра Петра Могили (прославленого у лік святого у 1996 році, відомого українського церковного та культурного діяча, митрополита Київського та засновника Києво-Могилянської академії – першої вищої школи на Русі), відома власне тим, що заснувала на лівобережних землях три православні монастирі: Густинський (Прилуцький), Ладинський (Підгірський) та Лубенський (Мгарський). Перший ігумен Мгарського монастиря Ісаія Копинський (майбутній митрополит) завідував також всіма парафіяльними православними церквами у маєтках Вишневецьких.

Від самого заснування Мгарський монастир відігравав важливу роль у духовному житті України та завжди був центром православ’я.
Територією Лубенщини князі Вишневецькі почали володіти з кінця XVI століття, маючи великий вплив на економічний та політичний розвиток посульського краю. У 1640-х роках Лубни були столичним містом Вишневеччини.
Взагалі, князі Вишневецькі сприяли зміцненню православної віри в своїх володіннях. Особливо Раїна Вишневецька, яка померла дуже молодою (у віці 30 років), але перед своєю смертю найпотаємніші її думи були присвячені православ’ю. На смертному одрі, Раїна просила свого малолітнього сина Ярему (Ієремію) дати клятвену обіцянку дотримуватися батьківської православної віри та не переходити у католицьку віру, подібно до багатьох тодішніх українських господ. І все ж таки, залишившись сиротою, семирічний князь потрапив під опіку свого дядька, відданого католика Костянтина Вишневецького (до речі, зятя Марини Мнишек). Він віддав Ярему на навчання до Львівського єзуїтського колегіуму, звідки він вийшов щирим поборником католицької віри. Проте ані Костянтин, ані Ярема Вишневецькі не наважувалися надто сильно притисняти православну обитель та церкву на Лубенщині[

Ярема Вишневецький у 1630 році видав акт Мгарському монастирю на підтвердження володіння ним вільшанськими землями. Можливо, цьому сприяла близькість до Мгарської обителі таких відомих православних діячів як митрополитів Петра Могили та Ісаії Копинського. Можливо, мали силу заповідь матері та пам’ять предків. У грамоті, виданій у 1636 році Мгарському монастирю, Ярема пише: «Я сам, памятуя и взирая на горячее и благоговейное возношение к Богу молитв отцами-монахами греческой религии, которые живут в моем имении, Монастыре Мгарском, и дабы горячее возносили молитвы за моих предков, ...отдал я им село Мгарь с доходами, мне принадлежащими, представляя им это для пользования на вечные времена». Відомі також більш пізні документи про надання Яремою Вишневецьким привілеїв Мгарському монастирю. Однак це не заважало йому усіляко підтримувати католиків, в тому числі чин бернардинців, їхній монастир, сади та поля з лікарськими рослинами, які знаходилися поруч із резиденцією князя. Після руйнації княжого замку та католицького монастиря повстанцями Максима Кривноса під час визвольної війни у 1648 році, вирощування лікарських рослин та практика фітотерапії перейшла до монахів Мгарської обителі. Відомо, що вони займалися збором, заготівлею, вирощуванням лікарських трав, готували з них ліки, які разом із молитвою давали людям. Їхнім “хитрощам” зцілення намагалось навчитись не одне покоління. Така діяльність братії була настільки успішною, що Петро І, повертаючись цими місцями після Полтавської битви наказав тут відкрити першу польову аптеку. Продовжувачем славної традиції мгарських ченців нині є ВО “Лубнихімфарм’’

У 1626 році святитель Афанасій був призначений у Валахію, де проповідував Християнське вчення серед валахів та молдаван.
З 1634 року святитель Афанасій тричі займав Костянтинопільську патріархальну кафедру. Церква на той час перебувала у дуже скрутному та бідному становищі та митрополит був змушений неодноразово звертатися до російського царя про допомогу та підтримку. Пізніше, святитель сам відправився до Росії, де відвідував святі місця та проводив служби у монастирях і храмах.

  25 лютого 1654 року митрополита святково зустрічали монахи монастиря. Ігумен монастиря о. Петронік, підійшовши під благословення, почув такі слова святителя: «желает душа моя в этом монастыре грешное тело мое погребсти». Цим словам була доля сповнитися через місяць після прибуття святителя до монастиря.

  Від важкої дороги відкрилися старі рани, які отримав патріарх ще у Солунській в’язниці. Від них він і помер. Це трапилося 5 квітня 1654 року. Відчуваючи останні години свого життя, святитель видав наказ про заповідання частини царської милості, які він віз до Греції. Частина була заповідана грецьким та влашським монастирям (молдавським та румунським), а частина Мгарському монастирю.

Поховали св. Афанасія у храмі Преображення Господня у сидячому положенні, як було прийнято ховати східних патріархів. На нього наділи всі священні одежі, а в руку поклали посох; його посадили в крісла, а ці крісла потім спустили у кам’яну гробницю

1 лютого 1662 року відбулася канонізація святителя Афанасія, патріарха Цареградського, Лубенського чудотворця. Святкування його пам’яті встановлено15 травня, на день пам’яті поіменного святителя Афанасія Великого, патріарха Олександрійського.

На території монастиря похований Константинопольський Патріарх Серафім (Анін), видатний церковний діяч митрополит Київський Іосиф (Нелюбович-Тукальський), архієпископи Тобольский Амвросій (Келембет) і Полтавський, а також Псковський Мефодій (Писнячевський).

Обитель неодноразово страждала від спустошуючих пожеж, проте щоразу вона відновлювалася та розвивалася. Населення монастиря становили переважно запорізькі козаки, які під кінець свого бурхливого життя знаходили тут тиху пристань та спокій для душі стаючи монахами.  Мабуть, не даремно в обличчях святих зі стінопису на соборі вбачається щось козацьке
У 1663 році в обителі знаходився син Богдана Хмельницького Юрій, під іменем Гедеон.

З 1737 року ігуменом, а з 1744 року першим архімандритом монастиря був призначений майбутній святитель Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський, святі мощі якого знаходяться в Преображенському соборі м. Білгорода). У 1781-1786 роках ігуменом монастиря був Мельхиседек У1684 році благочестивий гетьман війська Запорізького обох берегів Дніпра Іоанн Самійлович розпочав будівництво нового чудового собору Преображення Господня. 
 У 1692 році на місці дерев’яної церкви, за кошти гетьманів Самійловича та Мазепи був побудований кам’яний собор за проектом архітектора Іоанна Баптиста, автора Троїцького собору у ЧерніговіУ середині XVIII ст. збудовано келії (не збереглися), 1785 року-бароккову дзвіницю. Мурована, триярусна. 1786 року зведено будинок ігумена-перебудований в XIX ст. у стилі класицизму. У XIX ст. зведено теплу Благовіщенську церкву в псевдоіталійському стилі. В розписах брав участь український художник І. Максимович, уродженець Пирятина

   Спасо-Преображенський собор є одним із найкрасивіших в Україні, він поєднує риси давньоруського зодчества XI-XII ст., так і більш пізнього – українського бароко. Спочатку більшість будинків монастиря зводилася з дерева, через що часто виникали пожежі. Лише у другій половині XVII століття на Лівобережжі створюються великі архітектурні ансамблі,  своєрідні за плануванням. У цих будівлях в яскравій формі проявилися характерні риси архітектури того часу.

 Мгарський монастир у цьому відношенні був зразковим. До складу монастирського комплексу, який згодом був оточений кам'яною огорожею, входили споруджені в різний час Преображенський собор, будиночки келій, будинок ігумена, готель. Наприкінці XIX століття була збудована тепла Благовіщенська церква і надбрамна дзвіниця. Усі ці будівлі, гармонійно  поєднуючись з мальовничою місцевістю і створювали неповторний архітектурний ансамбль.

На території монастиря поховані константинопольський патріарх Афанасій Пателарія і Серафім Анін, київський митрополит Йосиф Нелюбович-Тукальський, архієпископи тобольський Амвросій Келембет і полтавський, а згодом псковський - Мефодій Писнячевський. До монастиря  приписано скит 1889-1891 рр. Замість каплиці збудовано Афанасївську церкву[

У ХVII – XVIII ст. тут був створений Літопис Мгарського монастиря, що складався з документів, які стосувалися історії самого монастиря, а також мали багато цінних свідчень про будову кам’яних церков на Україні в другій половині ХVІІІ ст., і інші історичні події. Рукописи Літопису зберігаються в наукових бібліотеках країни.

 У 1785 році, на місці, де любив молитися святитель Афанасій вирішили побудувати дзвіницю. Її будівництво тривало 50 років. Під час громадянської війни дзвона звідти були зняті та переплавлені на гармати
 .
Тут побували керівники декабристського руху в Україні Павло Пестель, брати Муравйови-Апостоли та Бестужев-Рюмін, класики української літератури Іван Котляревський, Євген Гребінка, великий Кобзар України  Тарас Шевченко.

У 1922 році у Лубнах, як і по всій Україні, відбувалося вилучення церковних цінностей. Із Харкова до Мгар приїхав нарком на прізвище Середа з листом від Георгія Петровського з вимогою вилучити раку святого Афанасія. Її вага була 4 пуда та 10 фунтів чистого срібла. Срібну раку комісари відвезли до Харкова, а з часом туди ж забрали мощі святителя Афанасія. Зараз його мощі знаходяться у Благовіщенському кафедральному соборі міста Харкова. На початку 30-х років на території Мгарського монастиря був створений Патронат, де утримували дітей ворогів народу. Пізніше, у 1937 році тут перебували військові частини, а після 1946 року - військові склади. З 1985 року в монастирських приміщеннях знаходився піонерських табір[У травні 1993 року монастир був повернутий Православній Церкви. На чолі з намісником монастиря архімандритом Филипом (Осадченко) почалося відновлення зруйнованої святині. 15 травня 1993 року – в день пам'яті святителя Афанасія звершилася перша Божественна літургія. 2 лютого 1994 року – вперше пролунав дзвін на монастирській дзвіниці. 13 лютого 1994 року – перший постриг і перші ченці за період 70-річної наруги над святинею. Здавався б тільки вчора ігумен Филип призначений намісником Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, а вже сьогодні Владика Филип – єпископ Полтавський і Кременчуцький – священноархімандрит обителі. Скільки вже зроблено, а скільки ще належить зробити. Відновлено дзвіницю,  реставрується  Преображенський собор, побудований новий братерський корпус, будується монастирська вежа. На черзі реставрація Благовіщенської церкви в скиті, будинку настоятеля, будівництво странноприємиці і багато іншого. В даний час число братії разом з послушниками і трудниками становить більше 50 осіб. Монастир має 240 гектарів землі, велике тваринницьке господарство. Він поставляє сільськогосподарську продукцію в духовне училище міста Комсомольська, у якому навчаються деякі з ченців..  Об’єкти історико-культурної спадщини, санаторно-курортна та рекреаційна база (при відповідній модернізації), природнокліматичні умови, достатньо розгалужена мережа автодоріг, в тому числі міждержавного значення, дають змогу позитивно оцінювати перспективи в’їзного та внутрішнього туризму в Полтавській області, зокрема у селі Мгар.

Фотогалерея

m1

m1

 
m3

m3

 
Спасо-Преображенський Мгарський монастир

Спасо-Преображенський Мгарський монастир

 
 
 
load